Спорт і життя

Мрії збуваються або момент істини
 

Передмова: «Ми будували, будували і, нарешті, збудували!»
Дійсно, нарешті! Нарешті настав той день, до якого йшли довгих чотири роки. Невелика група ентузіастів, яка підтримала ініціативу будівництва футбольного поля зробила те, про що мріяли юнаки 60-70-х років минулого століття − знову почути гучне «ГО-О-О-Л!» на просторах рідного Гнідина. А їх − тих, хто марив київським «Динамо» епохи Валерія Лобановського, Анатолія Бишовця, Олега Блохіна, стає все менше і менше. Життя незбагненна річ: ми приходимо в цей світ, залишаємо слід і йдемо у вічність. Ті пацани піщаних футбольних полів – нині уже дідусі, а то й прадідусі. Та не втратили вони оту живу іскру любові до футболу. Під час поєдинку, про який мова піде нижче, я бачив їхні очі, що говорили виразніше за слова…
Кожне покоління має своїх прометеїв, тих, хто робить добро людям. І так буде завжди. Історія − річ конкретна і Гнідин може гордитися юнаками та дівчатами, які мрію зробили дійсністю. Ось їхні імена: Олександр Буркацький, Вячеслав Яременко, Олександр Яременко, Олександр Соловей, два Олександри Лазаренки, Олександр Онищенко, Тимофій Торчило, Юрій Онищенко, Віктор Онищенко, Світлана Онищенко, Вячеслав Скоробагатий, Юрій Скоробагатий, Максим Норець, Олексій Палаус, Роман Попенко, Євген Отрок, Євген Італьянцев, Євген Тарновський, Андрій Гудзь, Максим Онищенко, Євген Вербовський, Карен Аракелян, Олександр Ромась, Олександр Миколайович Здор.
Там, де була потрібна допомога старшого покоління, ми ніколи не зустрічали відмови. Всі ці чотири роки з нами був Суржик Сергій Григорович, якому довелось добре зігрітись, доки звалили чагарники та сухі дерева на майдані розміром 80 на 110 метрів.
Метал для футбольних воріт за символічну плату виділив Ронський Віктор Іванович. Він же власним транспортом і доставив труби до місця призначення, а робітники з його підприємства − Максим Ващенко, Ілля Мацевитий та Олександр Сватко − зварили перекладини для воріт. Дошки та метал для виготовлення глядацьких лавок безкоштовно надав Маринченко Володимир Григорович.
А як не згадати наших професіоналів-трактористів, які виконували земляні роботи: Білокриницького Сергія Григоровича, Горбача Віктора Васильовича, Білойвана Олександра Михайловича, Безпалого Євгена Васильовича та водіїв Дзюбу Василя Михайловича, Босого Юрія Івановича, Босого Віктора Івановича, Чепурка Миколи Григоровича.
Хочемо відзначити й філігранну роботу Миколи Івановича Кошового, продемонстровану ним під час зварювання каркасу воріт, елементи якого на спеціальному пристрої виготовив Микола Іванович Соколов.
Пробивний колодязь та поливну систему змонтували умілі руки Володимира Григоровича Кошарного та Віталія Борисовича Бердника.
Ми вдячні Григоренку Івану Миколайовичу та Стегнію Миколі Володимировичу за те, що забезпечили нас безкоштовним електроживленням.
А коли вже з’явилась трава і вдарила неймовірна спека, рятували газон, очолювані Кривошеєм Миколою Романовичем, працівники нашого пожежного депо Комендяк Олександр Петрович, Горбач Сергій Олександрович, Галатенко Іван Володимирович, Видиборець Юрій Григорович, Галатенко Микола Іванович, Кудько Анатолій Михайлович, Блудін Олександр Володимирович та Галатенко Юрій Миколайович. Трава таки виросла, хоч, на жаль, не скрізь та ще й уперемішку з будяками, але ж виросла. Прополював газон Машенцев Антон, а кілька разів косили його Шабров Володимир Віталійович та Гриб Микола Олексійович.
Завчасно просимо вибачення, якщо когось із активістів-ентузіастів не згадали.
Ще, принаймні, дві людини мають безпосередній стосунок до того, що нині у нас є футбольне поле. Це − Гнідинський сільський голова Лазаренко Олександр Йосипович та керівник КП «Гнідинкомунсервіс» Соловей Володимир Павлович. Перший вишукував найменшу можливість, щоб долучити до нашого проекту того чи іншого інвестора, а другий діяв за принципом «візьми і зроби», тобто брав до рук бензопилу чи сокиру і працював дай Боже кожному, а при цьому ще й розважав присутніх веселими житейськими історіями. Після цих рядків хтось може подумати, що «уже й тут піаряться». Знаєте, історія не тільки наука конкретна, але й об’єктивна: що було, те було. До того ж маємо реальний, суспільно-значимий результат. Всіх же, хто прагне «пропіаритись» подібним чином, тобто конкретною роботою, а не пустодзвонством, ми чекаємо і на стадіоні, і на суботниках, і під час щорічного прибирання прибережної пляжної смуги…
 Осінь, як відомо, завжди приходить раптово, тому хотілось до справжніх холодів випробувати творіння рук своїх. Пробний футбольний матч призначили на неділю, 11 жовтня. Грати мали юні гнідинці (в основному учні місцевої школи та її недавні випускники) і «ветерани» (назва умовна, оскільки їм усього лише по 30 років із хвостиком різної величини).
Якось тривожно було на душі, а якщо не прийдуть люди, а якщо буде дощ, а якщо не назбираємо гравців у команди, а якщо… Життя могло підкинути ще з десяток подібних «якщо». Спокійніше стало, коли зателефонував Василь Гнатович Митяй і підтвердив, що він обов’язково приїде. Вже легше: хоч головний суддя буде. А коли почали закріплювати сітки на воротях, почали підходити перші футболісти, перші глядачі і тут ми зрозуміли, що поєдинок відбудеться за будь-якої погоди та за будь-яких обставин.
Футбольна вистава
Гольовий моментХвилююча мить. Стоять дві команди: «Молодь» (Тригуба Тарас, Галатенко Олександр, Симоненко Ілля, Гончар Дмитро, Куліков Олександр, Костенко Влад, Отрок Євген, Веклич Валентин, Сошніков Андрій, Палаус Олексій, Мусієнко Роман, Кудько Влад, Лазаренко Олександр, Гелевешко Ігор, Сацюк Євген) і «Ветерани» (Торчило Тимофій, Онищенко Микола, два Лазаренки Олександри, два Онищенки Олександри, Онищенко Віктор, Яременко Олександр, Яременко Вячеслав, Глей Юрій, Маринченко Олександр, Буркацький Олександр, Гулечко Сергій, Туманов Олександр, Маринченко Андрій, Бевзюк Сергій, Кошарний Ярослав, Кудько Петро). УболівальникиЧомусь пригадались слова футболіста збірної України, на жаль нині покійного, Андрія Гусіна, які він сказав, коли наша команда виборола путівку на чемпіонат світу 2006 року: «Мрії збуваються!».
Збулась і наша мрія! А тому треба мріяти, бо без мрій життя сіре. Сільський голова Олександр Лазаренко у короткому вітальному слові до учасників спортивного дійства висловив упевненість, що цей матч − лише старт, а згодом ми закінчимо весь спортивно-оздоровчий комплекс і Гнідин матиме власну базу для здорового дозвілля мешканців села.
Молодь атакуєПривітання команд, свисток судді, перший удар по м’ячу і пішла гра! Та яка! Хочете вірте, хочете ні, але ніхто не міг передбачити саме такого перебігу подій. Логіка ніби підказувала, що молодь повинна досить швидко «переломити» ветеранів, але не тут то було! Перших хвилин п’ять м’яч не міг вирватися із середини поля, а потім усе частіше став «гостювати» біля молодіжних воріт. Зазначимо, що перший напівмомен біля воріт «ветеранів » виник лише на десятій хвилині. А ще через дві хвилини настала історична мить: після багатоходової комбінації перший гол на новому полі забив 15-річний Ілля Симоненко! Зрозуміло, що у ворота «ветеранів». А пропустив того знакового м’яча… 59-річний голкіпер Микола Онищенко, тобто автор цих рядків. Ну, вибачте, хлопці, удар був сильний, м’яча я дістав, але він зрикошетив прямісінько в «дев’ятку». У мене ж після того «пострілу» днів два пальці на лівій руці не згинались: молодь − сила! Від гріха подалі попросив заміну і спостерігав за ходом поєдинку вже за межами поля. Це давало можливість робити узагальнення і висновки.
Висновок перший: а ці юні хлоп’ята грати вже вміють!
Висновок другий: у «ветеранів» ще є порох у порохівницях, бо б’ються за кожен м’яч і не падають духом!
Висновок третій: ті хлопці, які брали участь у будівництві футбольного поля гарно грають… Сюрприз і дуже приємний. Саме вони створили в кінці першого тайму свій шедевр. Олександр Онищенко віддав передачу, а Олександр Лазаренко (той, що не голова, бо на поле виходив і очільник села) невідпорно пробив. Таким чином після першого тайму нічия. Глядачі з нетерпінням чекали на розв’язку.
А я спробую трішки розшифрувати попередні висновки. Отож, юні грати вміють, бо прекрасно бачать поле, швидко мислять і, що головне, не шкодують себе, не «тушуються» перед авторитетами, борються до кінця в кожному епізоді. Вони швидкі, з добре поставленими ударами, у відборі грають акуратно, без грубості.
«Ветерани» борються достойно, хоч швидкість уже не та, але техніка на висоті. Варто лише подивитись як Петро Кудько «крутить» кількох суперників! Відразу й не скажеш, що йому уже за 40! У «ветеранів» спортивна злість і добра зіграність, а ще вміння тримати удар.
Саме витримка допомогла старшим вистояти, коли на початку другого тайму молодь знову вийшла вперед. Гол записав на свій рахунок Влад Костенко. Могли забити ще, але виручали воротарі «ветеранів» Гулечко Сергій та Торчило Тимофій. До честі «ветеранів» вони таки переломили хід поєдинку і в середині другого тайму зрівняли рахунок. Знову спрацювала «зв’язка» Онищенко Олександр − Лазаренко Олександр, який став автором першого дубля.
Лунає фінальний свисток. Бойова, дійсно бойова нічия. Пенальті пробивали всі учасники поєдинку. Фортуна виявилась прихильнішою до «ветеранів». Досвід все ж виявився серйозним фактором, але це − вже деталі. Головне ж не програв ніхто!
Післямова
У 2013 році, коли ми тільки-но поставили дерев’яного макета футбольних воріт, я писав: «У наш непростий час важко щось прогнозувати, але так хочеться вірити, що наступного року, в День села з південної околиці Гнідина загримить потужне «Гол!». Загриміло аж чотири рази, хоч і не через рік, а через два, та все ж загриміло!
Що показав пробний матч? Показав проблеми і намітив перспективи. Перший проблемний момент це − газон. Шкода, однак не вдалось за рік зробити його ідеальним. Правда один уболівальник зі стажем сказав, що у нас він кращий, ніж у Македонії, але значно гірший, ніж на стадіоні «Динамо». Тому першочергове завдання: підсипати ґрунт та пересіяти траву. І знову все спочатку: полив – косовиця, полив − косовиця…
Завдання номер два: обгородити футбольне поле, аби не виникло бажання у бешкетників перетворити його на автодром. А далі перспектива будівництва бігових доріжок, роздягалень, стаціонарної системи поливу, велосипедних маршрутів. Фантазія? Ні, реальність, якщо односельці будуть «за», якщо війна припиниться, якщо ми будемо народом, громадою, а не електоратом і біомасою (так нас люблять називати політики).
P.S. На Покрову футбольні баталії на новому полі точилися навіть у сутінках… Оце і був момент істини – футбол у Гнідині живий!

Микола Онищенко,


ініціатор побудови стадіону
06.11.2015 р.